ТАФИНЛАР (дабрафениб) / TAFINLAR (dabrafenib), капс. 75 мг, фл., 120 шт

Опис ТАФИНЛАР (дабрафениб) / TAFINLAR (dabrafenib), капс. 75 мг, фл., 120 шт

Novartis Pharma Швейцария

Склад

діюча речовина: дабрафеніб;

1 капсула містить 50 мг або 75 мг дабрафенібу (у формі дабрафенібу мезилату);

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний безводний; оболонка твердої капсули: оксид заліза червоний (Е 172), титану діоксид (Е 171), гіпромелоза (E 464), чорнило S-1-17822 або S-1-17823 (шелак, заліза оксид чорний (Е 172), пропіленгліколь (Е 1520), амонію гідроксид (Е 527), спирт бутиловий, спирт ізопропіловий).

Лікарська форма

Капсули тверді.

Основні фізико-хімічні властивості: капсула 50 мг – непрозора капсула, що складається з темно-червоного корпусу та темно-червоної кришечки; на кришечці капсули нанесено код GS TEW, на корпусі капсули нанесено дозування 50 mg; капсула 75 мг – непрозора капсула, що складається з темно-рожевого корпусу та темно-рожевої кришечки; на кришечці капсули нанесено код GS LHF, на корпусі капсули нанесено дозування 75 mg.

Фармакотерапевтична група

Антинеопластичні засоби. Інгібітори протеїнкінази. B-Raf серин-треонінкінази (BRAF) інгібітори.

Код АТХ L01Е С02.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка.

Механізм дії.

Дабрафеніб є інгібітором кіназ родини RAF. Онкогенні мутації в гені BRAF призводять до конститутивної активації метаболічного шляху RAS/RAF/MEK/ERK. Мутації в гені BRAF були виявлені з високою частотою у певних видах пухлин, включаючи приблизно 50 % меланом. Найчастішою мутацією гена BRAF є мутація V600E, яка становить приблизно 90 % всіх BRAF-мутацій при меланомі.

Дабрафеніб також пригнічує ферменти BRAF і CRAF дикого типу зі значеннями ІС50 3,2 та 5,0 нМ відповідно. Дабрафеніб пригнічує ріст клітин меланоми з мутацією в гені BRAF V600 in vitro та in vivo.

Доклінічні дані, отримані в біохімічних аналізах, показали, що дабрафеніб інгібує BRAF-кінази з мутаціями активуючого кодону 600 (таблиця 1).

Таблиця 1. Інгібуюча активність дабрафенібу проти кіназ родини RAF

Дабрафеніб продемонстрував супресію сигнального шляху фармакодинамічного біомаркера (фосфорильованої ERK), а також пригнічення росту BRAF V600-мутованих клітинних ліній меланоми in vitro і в експериментальних моделях на тваринах.

У суб’єктів з меланомою, що експресує V600-мутантний BRAF, застосування дабрафенібу призводило до пригнічення фосфорильованої ERK у пухлині порівняно з початковим рівнем.

Комбінація з траметинібом

Траметиніб є оборотним високоселективним алостеричним інгібітором активації мітоген-активованої кінази 1, регульованої позаклітинними сигналами (MEK1), і MEK2, та активності кіназ. МЕК-білки є компонентами регуляції кіназ позаклітинними сигналами (ERK).

Таким чином, траметиніб і дабрафеніб інгібують дві кінази, МЕК і RAF, отже, їхня комбінація забезпечує супутнє інгібування. Комбінація дабрафенібу з траметинібом показала протипухлинну активність в BRAF V600-мутованих клітинних лініях меланоми in vitro і затримала появу резистентності в ксенотрансплантатах меланоми з мутацією BRAF V600 in vivo.

Визначення мутації BRAF. Перед початком прийому дабрафенібу необхідно підтвердити наявність мутації BRAF V600 у клітинах пухлини, використовуючи валідований метод дослідження. У ході клінічних досліджень ІІ і ІІІ фази скринінг щодо відповідності вимогам включення у дослідження вимагав проведення основного випробування на наявність мутації BRAF V600 з використанням аналізу мутації BRAF, що здійснювався на наявних останніх зразках пухлини. Первинна або метастатична пухлина досліджувалась лише для дослідницького використання (IUO). IUO є методом алелеспецифічної полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР), що проводиться на ДНК, екстрагованої з фіксованих у формаліні і залитих парафіном (FFPE) зразків пухлинної тканини. Аналіз був спеціально розроблений для диференціації мутацій V600E і V600K. Тільки суб’єкти з пухлинами, позитивними до мутацій V600E або V600K BRAF, відповідали критеріям включення в дослідження.

У подальшому всі зразки пухлин повторно досліджували за допомогою валідованого аналізу THxID BRAF виробництва bioMerieux (bMx), що має маркування СЕ. Аналіз THxID BRAF bMx є алелеспецифічною ПЛР, що проводиться на ДНК, екстрагованої з FFPE зразків пухлинної тканини. Аналіз був розроблений для вияву мутацій V600E і V600K з високою чутливістю (до 5 % мутацій в алелях V600E і V600K дикого типу з використанням ДНК з FFPE-тканини). Доклінічні і клінічні дослідження з ретроспективними двонаправленими аналізами секвенування Сенгера показали, що тест також виявляє менш поширену V600D BRAF мутацію і V600E/K601E мутацію з меншою чутливістю. Зі зразків з доклінічних і клінічних досліджень (n = 876), які були позитивні до мутації при визначенні методом THxID BRAF і пізніше секвеновані з використанням еталонного методу, специфічність аналізу становила 94 %.

Ад’ювантна терапія меланоми III стадії

BRF115532 (COMBI-AD)

Ефективність та безпеку застосування траметинібу в комбінації з дабрафенібом вивчали під час багатоцентрового рандомізованого подвійно сліпого плацебо-контрольованого дослідження за участю пацієнтів з меланомою шкіри III стадії (стадії IIIA [метастази лімфатичних вузлів > 1 мм], IIIB або IIIC) з мутацією V600 E/K в гені BRAF після повної резекції.

Загалом 870 пацієнтів були рандомізовані в групу прийому комбінованої терапії (n = 438) та плацебо (n = 432). Більшість пацієнтів належали до європеоїдної раси (99 %) та були чоловічої статі (55 %), середній вік яких становив 51 рік (18 % – ≥ 65 років). В дослідження були включені пацієнти зі всіма підстадіями захворювання ІІІ стадії до резекції; у 18 % цих пацієнтів зафіксовано ураження лімфатичних вузлів, які могли бути виявлені тільки під мікроскопом, і відсутність виразок первинної пухлини. У більшості пацієнтів була виявлена мутація V600E в гені BRAF (91 %). На момент первинного аналізу медіана тривалості подальшого спостереження (час від рандомізації до останнього контакту або смерті) становила 2,83 року в групі комбінованого лікування дабрафенібом та траметинібом і 2,75 року в групі плацебо.

Подовження інтервалу QT. Найтяжчі випадки подовження інтервалу QT > 60 мілісекунд (мсек) спостерігалися у 3 % пацієнтів, які отримували дабрафеніб (був відзначений один випадок QT > 500 мсек у групі пацієнтів при оцінки безпеки). У фазі III дослідження MEK115306 в жодного з пацієнтів, які отримували траметиніб в комбінації з дабрафенібом, не були відзначені найтяжчі випадки подовження інтервалу QTcB до > 500 мсек; QTcB підвищився більше ніж на 60 мсек у порівнянні з вихідним рівнем у 1 % (3/209) пацієнтів. У фазі III дослідження MEK116513 у чотирьох пацієнтів (1 %), які отримували траметиніб в комбінації з дабрафенібом, спостерігалося підвищення QTcB 3 ступеня (> 500 мсек). У двох з цих пацієнтів спостерігалося підвищення QTcB 3 ступеня, яке також слугувало підвищенням > 60 мсек у порівнянні з вихідним рівнем.

Потенційний вплив дабрафенібу на подовження інтервалу QT оцінювали в спеціальному дослідженні із застосуванням багаторазових доз. Субтерапевтичну дозу дабрафенібу 300 мг два рази на добу застосовували 32 особам з пухлинами з мутацією BRAF V600. Клінічний вплив дабрафенібу або його метаболітів на інтервал QTc не був відзначений.

Інші дослідження - аналіз лікування пірексії

Дослідження CPDR001F2301 (COMBI‑i) і CDRB436F2410 (COMBI‑Aplus)

У пацієнтів, які отримували комбіновану терапію дабрафенібом і траметинібом, спостерігались випадки пірексії. Під час початкових реєстраційних досліджень комбінованої терапії неоперабельної або метастатичної меланоми (COMBI-d і COMBI-v; загальна кількість N=559) і ад’ювантної терапії меланоми (COMBI-AD, N=435) рекомендувалось перервати застосування тільки дабрафенібу у випадку пірексії (підвищення температури тіла ≥38,5°C). У двох наступних дослідженнях терапії неоперабельної або метастатичної меланоми (контрольна група дослідження COMBI-i, N=264) та ад’ювантної терапії меланоми (дослідження COMBI-Aplus, N=552) рекомендувалось перервати застосування обох лікарських засобів при підвищенні температури тіла у пацієнта ≥38°C (COMBI- Aplus) або при перших симптомах пірексії (дослідження COMBI-i; COMBI-Aplus щодо рецидивуючої пірексії). Під час досліджень COMBI-i та COMBI-Aplus спостерігалася нижча частота пірексії 3/4 ступеня, ускладненої пірексії, госпіталізації у зв’язку з серйозною пірексією, небажаних явищ, що представляють особливий інтерес (НЯОІ), НЯОІ «тривалість пірексії» та остаточного припинення застосування обох лікарських засобів у зв'язку з НЯОІ «пірексія» (останній - лише при ад’ювантній терапії) порівняно з дослідженнями COMBI-d, COMBI-v і COMBI-AD. Під час дослідження COMBI-Aplus була досягнута первинна кінцева точка з сумарною частотою 8,0% (95% ДІ: 5.9, 10.6) щодо пірексії 3/4 ступеня, госпіталізації у зв’язку з пірексією або остаточного припинення лікування у зв'язку з пірексією порівняно з 20,0% (95 % ДІ: 16.3, 24.1) для історичного контролю (COMBI-AD).

Фармакокінетика.

Абсорбція. Дабрафеніб абсорбується при пероральному застосуванні, максимальна концентрація у плазмі крові (С_max) досягається через 2 години після прийому дози. Середня абсолютна біодоступність перорального дабрафенібу становить 95 % (90 % ДІ: 81, 110 %). Максимальна концентрація і експозиція дабрафенібу (C_max і AUC) збільшуються пропорційно до дози у діапазоні 12−300 мг після одноразового введення. Після застосування двічі на день збільшення цих параметрів не абсолютно пропорційне. Зниження експозиції спостерігалося після повторних дозувань, імовірно, через індукцію власного метаболізму. Середнє співвідношення кумуляції AUC день 18/добу 1 становило 0,73. Після прийому 150 мг двічі на добу середнє геометричне C_max, AUC_(0- t₎ і концентрація препарату до прийому чергової дози (C t) становили 1478 нг/мл, 4341 нг*год/мл і 26 нг/мл відповідно.

Прийом дабрафенібу з їжею знижував біодоступність (C_max і AUC знижувалися на 51 % та 31 % відповідно) і затримував абсорбцію дабрафенібу в капсулах порівняно з прийомом натще.

Розподіл. Дабрафеніб зв’язується з білками плазми крові на 99,7 %. Об’єм розподілу у рівноважному стані після внутрішньовенного введення мікродози становить 46 л.

Метаболізм. Метаболізм дабрафенібу головним чином опосередкований CYP2C8 і CYP3A4 з утворенням гідроксидабрафенібу, який далі окислюється за допомогою CYP3A4 з утворенням карбоксидабрафенібу. Карбоксидабрафеніб може бути декарбоксильований за допомогою неферментативного процесу з утворенням десметил-дабрафенібу. Карбоксидабрафеніб виділяється з жовчю і сечею. Десметилдабрафеніб також може утворюватися в кишечнику і повторно всмоктуватися. Десметилдабрафеніб метаболізується за допомогою CYP3A4 до окисних метаболітів. Кінцевий період напіввиведення гідроксидабрафенібу відповідає такому початкової сполуки і становить 10 годин, тоді як у карбокси- і десметилметаболітів спостерігається більш тривалий період напіввиведення (21−22 години). Середнє співвідношення AUC метаболіту до вихідної сполуки після введення повторних доз становило 0,9, 11 і 0,7 для гідрокси-, карбокси- і десметил-дабрафенібу відповідно. З огляду на експозицію, відносну активність і фармакокінетичні особливості, як гідрокси-, так і десметил-дабрафеніб, імовірно, роблять внесок у клінічну активність дабрафенібу; тоді як активність карбоксидабрафенібу навряд чи є значущою.

Оцінка in vitro міжлікарської взаємодії.

Дабрафеніб є субстратом людського Р-глікопротеїну (Pgp) і людського BCRP in vitro. Проте ці транспортери мають мінімальний вплив на пероральну біодоступність та виведення дабрафенібу, а ризик розвитку клінічно значущих лікарських взаємодій з інгібіторами Pgp або BCRP низький. Ані дабрафеніб, ані 3 основні метаболіти не є інгібіторами Pgp in vitro.

Незважаючи на те, що дабрафеніб та його метаболіти, гідроксидабрафеніб, карбокси-дабрафеніб і десметил‑дабрафеніб, є інгібіторами транспортних поліпептидів органічних аніонів людини (OATP) 1 і OAT3 in vitro, дабрафеніб та його метаболіт десметил-дабрафеніб інгібіторами транспортерів органічних катіонів 2 (ОСТ2) in vitro, ризик міжлікарської взаємодії є мінімальним на підставі клінічної експозиції дабрафенібу та його метаболітів.

Виведення. Кінцевий період напіввиведення після внутрішньовенної мікродози становить 2,6 години. Кінцевий період напіввиведення дабрафенібу становить 8 годин у зв’язку з пролонгованою кінцевою фазою після перорального застосування. Внутрішньовенний плазмовий кліренс становить 12 л/год. Виведення з калом є основним шляхом елімінації після перорального застосування, що становить 71 % радіоактивної дози, тоді як виведення з сечею становить 23 %.

Особливі групи пацієнтів.

Порушення функції печінки. Фармакокінетика дабрафенібу досліджена у 65 пацієнтів зі слабким порушенням функції печінки (класифікація Національного інституту раку США[NCI]), включених у клінічні дослідження із використанням популяційного аналізу. Загальний кліренс дабрафенібу суттєво не відрізнявся у цих суб’єктів і суб’єктів з нормальною функцією печінки (4 % різниця). Крім того, слабке порушення функції печінки значуще не впливає на концентрації метаболітів дабрафенібу у плазмі. Дабрафеніб слід з обережністю застосовувати пацієнтам з помірною або тяжкою печінковою недостатністю (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Порушення функції нирок. Вплив слабкого або помірного порушення функції нирок на загальний кліренс дабрафенібу був незначним і не мав клінічної значущості. Відсутні дані у суб’єктів з тяжким порушенням функції нирок (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Вік. Аналіз популяції свідчить, що вік суттєво не впливає на фармакокінетику дабрафенібу. Вік понад 75 років був значущим прогностичним фактором плазмових концентрацій карбокси- і десметил-дабрафенібу з більшою на 40 % експозицією у суб’єктів віком ≥ 75 років порівняно із суб’єктами віком < 75 років.

Маса тіла і стать. Аналіз популяції виявив, що стать і маса тіла впливають на загальний кліренс дабрафенібу; маса тіла також впливала на загальний об’єм розподілу і розподільчий кліренс. Ці фармакокінетичні відмінності не вважалися клінічно значущими.

Раса. Фармакокінетичний аналіз групи пацієнтів не виявив жодної клінічно значущої різниці щодо фармакокінетики дабрафенібу між представниками європеоїдної та азіатської рас. Для оцінки потенційного впливу інших рас на фармакокінетику дабрафенібу недостатньо даних.

Педіатрична популяція. Дослідження фармакокінетики дабрафенібу у педіатричній популяції не проводили.

Показання

Меланома

Дабрафеніб призначається як монотерапія або в комбінації з траметинібом для лікування дорослих пацієнтів з неоперабельною або метастатичною меланомою, у клітинах якої виявлено мутацію BRAF V600.

Ад’ювантна терапія меланоми

Дабрафеніб в комбінації з траметинібом призначений для ад’ювантної терапії дорослих пацієнтів з меланомою шкіри ІІІ стадії з мутацією BRAF V600 після повної резекції.

Недрібноклітинний рак легень (НДКРЛ)

Дабрафеніб в комбінації з траметинібом призначають для лікування дорослих пацієнтів із розповсюдженим недрібноклітинним раком легень з мутацією BRAF V600.

Протипоказання

Підвищена чутливість до дабрафенібу або до будь-яких складових лікарського засобу.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодії

Вплив інших лікарських засобів на дабрафеніб. Дабрафеніб є субстратом для ферментів CYP2C8 і CYP3A4, тоді як активні метаболіти – гідроксидабрафеніб і десметил-дабрафеніб – є субстратами CYP3A4. Таким чином, лікарські засоби, які є сильними інгібіторами або індукторами CYP2C8 або CYP3A4, можуть відповідно збільшувати або зменшувати концентрацію дабрафенібу. Коли це можливо, слід розглянути можливість застосування альтернативних засобів одночасно з дабрафенібом. Потрібно бути обережними при одночасному застосуванні сильнодіючих інгібіторів (таких як кетоконазол, гемфіброзил, нефазодон, кларитроміцин, ритонавір, саквінавір, телітроміцин, ітраконазол, вориконазол, позаконазол, атазанавір) з дабрафенібом. Слід уникати одночасного застосування дабрафенібу з сильнодіючими індукторами CYP2C8 або CYP3A4 (такими як рифампіцин, фенітоїн, карбамазепін, фенобарбітал або звіробій (Hypericum perforatum)).

Комбіноване застосування кетоконазолу (інгібітору CYP3A4) у дозі 400 мг один раз на добу з дабрафенібом у дозі 75 мг два рази на добу призводило до підвищення AUC дабрафенібу на 71 % та підвищення C_max дабрафенібу на 33 % порівняно із застосуванням дабрафенібу в дозі 75 мг два рази на добу як монотерапії. Комбінована терапія призводила до підвищення AUC гідрокси- і десметилдабрафенібу (на 82 % та 68 % відповідно). Для карбоксидабрафенібу було відзначено зниження AUC на 16 %.

Одночасне застосування гемфіброзилу (інгібітору CYP2C8) в дозі 600 мг два рази на добу з дабрафенібом в дозі 75 мг два рази на добу призводило до підвищення AUC дабрафенібу на 47 %, але не змінювало C_max дабрафенібу порівняно із застосуванням дабрафенібу в дозі 75 мг два рази на добу як монотерапії. Гемфіброзил не мав клінічно значущого ефекту на системну експозицію метаболітів дабрафенібу (≤13 %).

Прийом рифампіцину (індуктора CYP3A4/CYP2C8) в дозі 600 мг один раз на добу з дабрафенібом в дозі 150 мг двічі на добу призводив до зниження C_max (27%) та AUC (34%) при застосуванні повторної дози дабрафенібу. Клінічно значущих змін AUC гідроксидабрафенібу не спостерігалось. Спостерігалось підвищення AUC карбоксидабрафенібу на 73%, а також зниження AUC десметил-дабрафенібу на 30%.

Одночасне застосування повторних доз дабрафенібу 150 мг двічі на добу та лікарського засобу, що підвищує рівень рН у шлунку, рабепразолу в дозі 40 мг один раз на добу призводило до підвищення AUC на 3% та зниження C_max дабрафенібу на 12%. Клінічно значущі зміни AUC і C_max дабрафенібу не відмічались. Лікарські засоби, що змінюють рівень рН верхніх відділів ШКТ (наприклад інгібітори протонного насоса, антагоністи H₂-рецепторів, антациди), не знижують біодоступність дабрафенібу.

Вплив дабрафенібу на інші лікарські засоби. Дабрафеніб є індуктором ферментів і збільшує синтез ферментів, які метаболізують лікарські засоби, включаючи CYP3A4, CYP2Cs і CYP2B6, і може збільшувати синтез транспортерів. Це призводить до зниження рівня лікарських засобів, що метаболізуються цими ферментами, у плазмі крові і може впливати на деякі лікарські засоби, пов’язані з транспортерами. Зниження концентрацій у плазмі крові може призвести до втрати або зниження клінічного ефекту цих лікарських засобів. Існує також ризик збільшення утворення неактивних метаболітів цих лікарських засобів. Ферменти, які можуть бути індуковані, включають CYP3A у печінці та кишечнику, CYP2B6, CYP2C8, CYP2C9, CYP2C19 і UGTs (ферменти, що інгібують глюкуроніди). Транспортний білок Pgp також може бути індукований, як і інші транспортери, наприклад MRP-2. Малоймовірно, що індукція OATP1B1/1B3 і BCRP базується на спостереженнях в рамках клінічного дослідження розувастатину.

In vitro дабрафеніб спричиняє дозозалежну індукцію CYP2B6 і CYP3A4. Під час клінічного дослідження взаємодії лікарських засобів C_max і AUC перорального мідазоламу (субстрату CYP3A4) зменшилися на 47 % і 65 % відповідно при одночасному застосуванні з повторними дозами дабрафенібу.

Застосування дабрафенібу у дозі 150 мг 2 рази на добу та варфарину призводило до зменшення AUC S- та R-варфарину на 37 % та 33 % відповідно порівняно із застосуванням варфарину як монотерапії. C_max S- та R- варфарину підвищилося на 18 % та 19 %.

Очікується взаємодія з багатьма лікарськими засобами, що метаболізуються або активно транспортуються. Якщо лікування такими препаратами є важливим для пацієнта, а коригування дози нелегко здійснити на основі моніторингу ефективності або плазмової концентрації, призначення цих лікарських засобів слід уникати або застосовувати з обережністю. Вважається, що ризик ураження печінки після застосування парацетамолу є вищим у пацієнтів, які одночасно отримують індуктори ферментів.

Передбачається, що кількість лікарських засобів, які зазнають впливу, буде великою, хоча ступінь взаємодії буде різною. Групи лікарських засобів, які можуть зазнавати впливу, включають, але не обмежуються:

• Аналгетики (наприклад фентаніл, метадон)
• Антибіотики (наприклад кларитроміцин, доксициклін)
• Протиракові лікарські засоби (наприклад кабазитаксел)
• Антикоагулянти (наприклад аценокумарол, варфарин (див. розділ «Особливості застосування»))
• Протиепілептичні лікарські засоби (наприклад карбамазепін, фенітоїн, примідон, вальпроєва кислота)
• Нейролептики (наприклад галоперидол)
• Блокатори кальцієвих каналів (наприклад дилтіазем, фелодипін, нікардипін, ніфедипін, верапаміл)
• Серцеві глікозиди (наприклад дигоксин (див. розділ «Особливості застосування»))
• Кортикостероїди (наприклад дексаметазон, метилпреднізолон)
• Противірусні лікарські засоби для лікування ВІЛ-інфекції (наприклад ампренавір, атазанавір, дарунавір, делавірдин, ефавіренц, фосампренавір, індинавір, лопінавір, нелфінавір, саквінавір, типранавір)
• Гормональні контрацептиви (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»)
• Снодійні (наприклад діазепам, мідазолам, золпідем)
• Імунодепресанти (наприклад циклоспорин, такролімус, сиролімус)
• Статини, що метаболізуються CYP3A4 (наприклад аторвастатин, симвастатин).

Виникнення індукції, імовірно, відбувається через 3 дні після повторних доз дабрафенібу. Після припинення прийому дабрафенібу припинення індукції відбувається поступово, концентрації чутливих CYP3A4, CYP2B6, CYP2C8, CYP2C9 і CYP2C19, UDP-глюкуроніл трансферази (UGT) і субстратів транспортерів (наприклад Pgp або MRP-2) можуть збільшуватися, тому необхідно здійснювати моніторинг стану пацієнтів щодо токсичності та потреби у коригуванні дозування цих лікарських засобів.

In vitro дабрафеніб здатний інгібувати CYP3A4, тому протягом перших кількох днів лікування можливе транзиторне пригнічення CYP3A4.

Вплив дабрафенібу на транспортні системи інших речовин. Дабрафеніб є in vitro інгібітором транспортних поліпептидів органічних аніонів людини (OATP) 1B1 (OATP1B1), OATP1B3 та BCRP. Після одночасного застосування разової дози розувастатину (субстрату OATP1B1, OATP1B3 і BCRP) з повторними дозами дабрафенібу 150 мг двічі на добу у 16 пацієнтів C_max розувастатину підвищилось у 2,6 раза, тоді як AUC змінилось мінімально (підвищення на 7%). Малоймовірно, що підвищене C_max розувастатину має клінічну значущість.

Комбінація з траметинібом. Супутнє застосування повторних доз траметинібу 2 мг один раз на добу та дабрафенібу 150 мг два рази на добу не призвело до клінічно значущих змін C_max та AUC траметинібу чи дабрафенібу, оскільки підвищення становили 16 % та 23 % відповідно для C_max та AUC дабрафенібу. Фармакокінетичні дані вказують на невелике зменшення біодоступності траметинібу, що відповідає зниженню AUC на 12 %, коли траметиніб застосовували у комбінації з дабрафенібом, індуктором CYP3A4.

У разі застосування дабрафенібу в комбінації з траметинібом необхідно ознайомитися з рекомендаціями, наведеними в розділах «Особливості застосування» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» інструкцій для медичного застосування відповідних лікарських засобів, щодо можливих взаємодій між ними.

Вплив їжі на дабрафеніб. Пацієнтам слід приймати дабрафеніб принаймні за 1 годину до або через 2 години після прийому їжі через вплив їжі на всмоктування дабрафенібу (див. розділ «Фармакокінетика»).

Педіатрична популяція. Дослідження взаємодії з іншими лікарськими засобами проводили тільки у дорослих осіб.

Особливості щодо застосування

У разі застосування дабрафенібу в комбінації з траметинібом слід звернутися до інструкції для медичного застосування траметинібу до початку комбінованого лікування. Крім того, слід звернутися до інструкції для медичного застосування траметинібу для отримання додаткової інформації щодо попереджень та запобіжних заходів, що стосуються лікування траметинібом.

Визначення BRAF V600. Ефективність і безпеку дабрафенібу не було встановлено для пацієнтів з диким типом BRAF злоякісної меланоми або диким типом BRAF недрібноклітинного раку легень, відповідно, дабрафеніб не слід застосовувати пацієнтам з диким типом BRAF злоякісної меланоми або диким типом BRAF недрібноклітинного раку легень (див. розділи «Спосіб застосування та дози» та «Фармакодинаміка»).

Дабрафеніб у комбінації з траметинібом у пацієнтів, у яких було зареєстроване прогресування захворювання після попередньої терапії із застосуванням інгібітору BRAF.

Дані стосовно пацієнтів, які приймають комбінацію дабрафенібу з траметинібом та у яких було зареєстроване прогресування захворювання після попередньої терапії із застосуванням інгібітору BRAF, обмежені. Ці дані демонструють, що у таких пацієнтів ефективність комбінації буде знижуватися (див. розділ «Фармакодинаміка»). Тому слід зважити можливість застосування інших варіантів лікування до використання цієї комбінації у популяції пацієнтів, які отримали попереднє лікування із застосуванням інгібітору BRAF. Послідовність застосування препаратів після прогресування захворювання після попередньої терапії із застосуванням інгібітору BRAF не було встановлено.

Нові злоякісні новоутворення. Нові злоякісні новоутворення, шкірні та нешкірні, можуть виникнути у разі застосування дабрафенібу як монотерапії або в комбінації з траметинібом.

Шкірні злоякісні новоутворення.

Плоскоклітинна карцинома шкіри (ПККШ). У пацієнтів, які отримували дабрафеніб у вигляді монотерапії та в комбінації з траметинібом, зареєстровано випадки розвитку плоскоклітинної карциноми шкіри (у тому числі випадки, класифіковані як кератоакантома). В клінічних дослідженнях MEK115306 і MEK116513 фази III за участю пацієнтів з нерезектабельною або метастатичною меланомою ПККШ виникла у 10 % (22/211) пацієнтів, які отримували дабрафеніб у вигляді монотерапії, та у 18 % (63/349) пацієнтів, які отримували вемурафеніб у вигляді монотерапії, відповідно. У популяції комплексної оцінки безпеки з метастатичною меланомою та розповсюдженим недрібноклітинним раком легень шкірна плоскоклітинна карцинома спостерігалась у 2 % (19/1076) пацієнтів, які застосовували дабрафеніб в комбінації з траметинібом. Медіана часу до діагностування першої появи ПККШ в дослідженні MEK115306 становила 223 доби (діапазон від 56 до 510 діб) у групі комбінованої терапії та 60 діб (діапазон від 9 до 653 діб) у групі застосування дабрафенібу у вигляді монотерапії. Під час дослідження фази III BRF115532 (COMBI-AD) ад’ювантного лікування меланоми шкірна плоскоклітинна карцинома розвивалась у 1 % (6/435) пацієнтів, які приймали дабрафеніб в комбінації з траметинібом, порівняно з 1 % (5/432) пацієнтів, які приймали плацебо. Під час дослідження ад’ювантного лікування середній час до початку розвитку шкірної плоскоклітинної карциноми в групі комбінованої терапії становив приблизно 18 тижнів. В групі плацебо цей час становив 33 тижні.

Рекомендується проведення обстеження шкіри перед початком терапії дабрафенібом та щомісячно під час лікування і до 6 місяців після лікування. Моніторинг продовжувати протягом 6 місяців після припинення терапії дабрафенібом або до початку іншої протипухлинної терапії.

При виникненні ПККШ її лікування здійснюється хірургічним шляхом, а лікування дабрафенібом слід продовжувати без корекції дози. Пацієнтів слід проінформувати про те, що при виникненні будь-яких змін на шкірі необхідно негайно повідомити про це лікаря.

Нова первинна меланома. У ході клінічних досліджень повідомлялося про нові первинні меланоми. Ці випадки були виявлені протягом перших 5 місяців терапії, новоутворення лікували хірургічним видаленням і вони не потребували корекції дози. Моніторинг патологічних змін шкіри проводять, як це описано вище для плоскоклітинної карциноми шкіри.

Нешкірне вторинне/рецидивне злоякісне утворення. Під час досліджень in vitro було виявлено парадоксальну активацію мітогенактивованої протеїнкінази (MAP кінази), що спостерігається у клітинах з BRAF дикого типу з мутаціями RAS під впливом інгібіторів BRAF. Це може призводити до підвищеного ризику нешкірних злоякісних новоутворень при прийомі дабрафенібу за наявності мутацій RAS. Випадки появи злоякісних новоутворень, пов’язаних з RAS, було зареєстровано як при застосуванні іншого інгібітору BRAF (хронічний мієломоноцитарний лейкоз і нешкірна плоскоклітинна карцинома голови і шиї), так і при застосуванні дабрафенібу в комбінації з MEK-інгібіторами, траметинібом (колоректальний рак, рак підшлункової залози).

Перед початком прийому препарату необхідно провести обстеження голови і шиї пацієнтів з як мінімум візуальним оглядом слизової оболонки порожнини рота і пальпацією лімфатичних вузлів, а також здійснити комп’ютерну томографію (КТ) органів грудної клітки/черевної порожнини. Під час лікування обстеження пацієнтів слід здійснювати відповідно до медичних показань, що може включати огляд голови і шиї кожні 3 місяці і КТ органів грудної клітки/черевної порожнини кожні 6 місяців. Огляд анальної зони та органів таза (у жінок) рекомендується до і в кінці лікування або у разі клінічних показань до проведення обстеження. Клінічний аналіз крові слід проводити за клінічними показаннями.

Переваги та ризики застосування дабрафенібу слід ретельно зважити у пацієнтів з наявністю в анамнезі або з триваючим раком, пов’язаним з мутаціями RAS. У разі застосування в комбінації з дабрафенібом модифікація дози траметинібу не потрібно.

Після припинення прийому дабрафенібу обстеження з метою виявлення нешкірних вторинних/рецидивних злоякісних утворень необхідно продовжувати протягом 6 місяців або до початку іншої протипухлинної терапії. Виявлені патологічні зміни слід лікувати відповідно до схвалених клінічних практик.

Крововилив. У пацієнтів, які отримували комбінацію дабрафенібу з траметинібом, спостерігалися кровотечі, включаючи значні крововиливи та летальні крововиливи (див. розділ «Побічні реакції»). Для отримання додатковї інформації слід звернутися до інструкції для медичного застосування траметинібу (див. розділ «Особливості застосування»).

Порушення зору. У клінічних випробуваннях у пацієнтів, які отримували дабрафеніб як монотерапію та в комбінації з траметинібом, були зареєстровані офтальмологічні реакції, ключаючи увеїт, іридоцикліт та ірит. Під час терапії пацієнти мають знаходитися під регулярним моніторингом на наявність візуальних ознак і симптомів (наприклад зміни зору, світлобоязні та болю в очах).

Модифікація дози не потрібна, поки застосування ефективних локальних препаратів допомагає контролювати запалення очей. Якщо увеїт не відповідає на місцеву очну терапію, слід відкласти застосування дабрафенібу до зникнення очного запалення, після чого відновити лікування, зменшивши дозу на один рівень. У разі застосування в комбінації з дабрафенібом після діагностування увеїту модифікація дози траметинібу не потрібна.

При застосуванні дабрафенібу в комбінації з траметинібом можуть виникнути відшарування пігментного епітелію сітківки та оклюзія вен сітківки. Для отримання додаткової інформації слід звернутися до інструкції для медичного застосування траметинібу (див. розділ «Особливості застосування»). У разі застосування дабрафенібу в комбінації з траметинібом після діагностування оклюзії вен сітківки або відшарування пігментного епітелію сітківки модифікація дози дабрафенібу не потрібна.

Гіпертермія. Випадки гарячки були зареєстровані при застосуванні дабрафенібу як монотерапії та в комбінації з траметинібом: у 1 % пацієнтів виникали серйозні явища гіпертермії неінфекційного походження, що визначались як гарячка з тяжким ознобом, зневодненням, гіпотензією та/або гострою преренальною нирковою недостатністю у пацієнтів з початково нормальною вихідною функцією нирок (див. розділ «Побічні реакції»). Початок серйозної неінфекційної гарячки спостерігався, як правило, протягом першого місяця терапії. Пацієнти з явищами серйозної неінфекційної гарячки добре реагували на переривання терапії та/або зниження дози і на підтримуючу терапію.

При застосуванні комбінованої терапії частота та тяжкість гіпертермії збільшилися. У групі комбінованої терапії дослідження MEK115306 гіпертермія спостерігалася у 57 % (119/209) пацієнтів, при цьому в 7 % − 3 ступеня порівняно з групою дабрафенібу як монотерапії, в якій гіпертермія спостерігалася у 33 % (69/211) пацієнтів, при цьому в 2 % − 3 ступеня. Під час дослідження фази II BRF113928 за участю пацієнтів з розповсюдженим недрібноклітинним раком легень частота та тяжкість пірексії дещо підвищувались при застосуванні дабрафенібу в комбінації з траметинібом (48%, 3% ступеня 3) порівняно з монотерапією дабрафенібом (39%, 2% ступеня 3). Під час дослідження фази III BRF115532 ад’ювантного лікування меланоми частота та ступінь тяжкості пірексії були вищими в групі прийому дабрафенібу в комбінації з траметинібом (67 %; 6 % ступінь 3/4) порівняно з групою плацебо (15 %; < 1 % ступінь 3).

Серед пацієнтів з нерезектабельною або метастатичною меланомою, які приймали дабрафеніб у комбінації з траметинібом і в яких розвинулася гіпертермія, майже в половини цей симптом вперше виник протягом першого місяця терапії, при цьому приблизно у третини пацієнтів спостерігалися три або більше явищ.

Лікування (дабрафенібом у разі монотерапії, а також траметинібом та дабрафенібом при комбінованій терапії) слід припинити, якщо у пацієнта спостерігається підвищення температури ≥ 38 ºС (див. розділ «Фармакодинаміка»). У разі рецидиву терапію також можна перервати при перших симптомах пірексії. Слід розпочати лікування жарознижувальними засобами, такими як ібупрофен або ацетамінофен/парацетамол. Слід розглянути можливість застосування пероральних кортикостероїдів, якщо жарознижувальних засобів недостатньо. Пацієнтів слід обстежити на наявність ознак та симптомів інфекції. Терапію можна відновити після того, як лихоманка мине. Якщо лихоманка пов’язана з іншими тяжкими ознаками або симптомами, то терапію слід відновити у зменшеній дозі після того, як лихоманка мине, та відповідно до клінічних показань (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Скорочення фракції викиду лівого шлуночка/ дисфункція лівого шлуночка. Були отримані повідомлення про те, що дабрафеніб у комбінаці